У того, кто отдает свободу ради хлеба, сначала отнимут свободу, а затем и хлеб (С. Бандера, не дословно)

Оксана Забужко:

«НА СМЕРТЬ РАТКО МЛАДИЧА, АБО ЯК НАМ ЗРУЙНУВАТИ КАРФАҐЕН.

Північноболотяні знову бомблять нам склади - книжкові й продуктові: триває та сама п'єса - "прінуждєніє к Булґакову" (див. у коменті лінк на мій старий про це допис) і ставка на "новий Голодомор" (no comments!). Є щось глибоко символічне в тому, що заклик бомбити наші міста, доки ми не вийдем назустріч їхнім військам "с поднятимі лапкамі"(с), нарешті відкрито озвучив уголос (бо ж досі вони на внутрішню аудиторію запевняли, наче "мирняк" не бомблять!) їхній "думний дяк" із прізвищем Толстой. (Іронія історії, казав Геґель.)

До речі, щиро раджу всім, кому трапиться бути у Львові, подивитись у 1-му ТЮЗі "Бояриню" за Лесею Українкою (нам якраз пощастило її застати в дні німецько-українського "Мосту"), - неймовірно суголосно ця драма "ухилянтів XVII ст." зазвучала дневі сьогоднішньому, і навіть чорно-біла сценографія (сама ЛУ скаржилася своїм бета-рідерам, що п'єса вийшла "чорно-білою") як із нашої війни писана. І думні дяки ті самі, і наші "холопи Стьопки" теж. "Очєнь своєврємєнная" штука (тільки, як виберетесь, попередньо перечитайте п'єсу, бо в нашої акторської молоді робота з текстом традиційно найслабше місце, а в ЛУ важить таки кожне слово!).

А ще на цей тиждень припало особливо рясно славетних смертей, просто "зорепад" якийсь, - пів моєї стрічки оплакує Доллі Партон, ще пів - Іґнація Карповіча (автора перекладеного і в нас роману "Сонька", одного з найліпших польських письменників), хтось сумує за Петером Надашем (переважно європейці, в нас його не знають і, значить, найближчим часом не перекладатимуть, сучасну угорську літературу, вельми цікаву й багату, ми "пропустили". дай Біг хоч Краснагоркаї розкуштувати)... Яскраві люди, видатні здобутки, жаль, що "більше не буде" від них нічого нового, - достойна скорбота по достойних життях.

А мене. несподівано, зачепила зовсім інша смерть - і зовсім інший жаль: вчора в Гаазі сконав у тюрмі Ратко Младич - "сербський Шойгу", воєнний злочинець, відповідальний, серед іншого, за геноцид у Сребрениці (і в сусідній Жепі було б те саме, але там йому протистояли не перелякані нідерландці, а наші хлопці, і полковник Верхогляд зміг урятувати населення від різанини, - для тих, хто не в темі, в коменті повторю свій поза-позаторішній про це допис).

І от що мені подумалось. Цього покидька впіймали щойно в 2011-му, суд тягся ледь не шість років, здох він ситим і доглянутим, у нідерландській тюрмі, на 84-му році життя... Чи справді я хочу для путіна, шойгу, лаврова, толстого, ім'я ж їм легіон - аналогічного "балканському" суду в Гаазі?..

Люби, Боже, правду - ні. Я хочу їм прилюдної страти з трансляцією в прямому ефірі по всіх широтах, як футбольного мондіалю. Наочно, крупним планом, щоб до кожного найзавалящішого "путінферштеєра" дійшло і вкарбувалося в гіпоталамус, без переговорів і компромісів: людоїдство на цій планеті ЗАБОРОНЕНЕ. Крупний шрифт, червона кнопка. Не до обговорення.

(Я розумію, що зло з життя країн і соціумів таким робом не викоріниш, і взагалі його не викоріниш, воно між нас від часу Адама і Єви, - мені йдеться тільки про те, що всі попередні міжнародні ресурси його правового контролю вже вичерпали себе, ми шкребем по денцю, і я не знаю, чи дасться з тих вишкребків спекти ще якогось Колобка...)

Я хочу суду над Росією (Московією) як принципом урядування і суспільної організації - як "рускімміром", а не його рендомно наловленими воєнними злочинцями, які потім до дев'ятого десятка читатимуть у тюрмі свіжу пресу й гратимуть у м'яча (Славенка Дракуліч описала їхній побут у "Вони б і мухи не скривдили", лінк на книжку теж дам у коменті). Одне слово - хочу цивілізаційної безповоротности тоталітаризму, під якою б то не було личиною.

Я забагато хочу, я знаю.)) Але майбутнє будується - з наших бажань. (Скворода казав: "бери вершину, матимеш середину"). В кінцевому підсумку, тільки максималістські бажання себе виправдовують.

Carthago delenda est».

«Та сторона в российско-украинской войне, которая победит в Донбассе, на самом деле проиграет войну» - Андерс Ослунд, экономист, дипломат, специалист по экономике России
В своей статье Ослунд объяснил, почему Донбасс - это черная дыра, которая затянет любого, кто решит его восстановить, в бездну экономических, финансовых, политических и экологических проблем. То есть, Донбасс приведет к банкротству любое государство.
«Донбасс — ржавый пояс из старых шахт, металлургических и химических заводов. Почти все угольные шахты и химические предприятия не работают… Повстанцы взорвали железнодорожные мосты, усложнив транспортировку сырья» - Андерс Ослунд
Так как Россия оккупировала большую часть Донбасса еще в 2014 году, то можно утверждать, что она уже проиграла. Затраты на восстановление одного лишь Донбасса = около $600 млрд. При продолжении войны эти расходы удвоятся или даже утроятся. Ни Украина, ни Россия не располагают такими средствами. Возможно, что режим Путина сумеет выжать деньги из населения, но Украина — нет. Сколько людей покинуло регион после начала войны в 2022 году, неизвестно. Но при любом раскладе преобладающе пожилое и нищее население Донбасса вряд ли может стать основой экономического возрождения. В России предложили восполнять человеческий ресурс за счет вахтовиков и переселенцев из России, трудовых мигрантов из Средней Азии и использовать принудительный труд украинских военнопленных.
Донбасс абсолютно точно станет очагом бесконечной политической нестабильности. Если Украина восстановит контроль над этой территорией, пророссийские силы будут устраивать провокации, убивать местных чиновников, саботировать предприятия и т. д. Если Россия удержит Донбасс, Украина будет действовать аналогично.
Ни Украина, ни Россия не могут просто отречься от региона, не нарушив свои конституции и не вызвав массовые протесты. Для Путина отказ от Донбасса будет означать признание поражения и политическое самоубийство. То же самое касается и Украины, и президента Зеленского.
Если победа — это поражение, то означает ли поражение победу?
Независимо от того, какие условия мирного соглашения окажутся на столе переговоров, украинцы могут утешиться: благодаря территориальным амбициям Путина, Россия надолго останется «застрявшей» в этой черной дыре.
Более того, сама Россия будет постепенно превращаться в Донбасс. И, возможно, это и будет главной победой Украины.
https://www.facebook.com/share/p/1CAh7rpGHi/

Ben Hodges: Russia's Size is a Vulnerability Now | JBP (E050)